16 травня азовці евакуювалися за наказом президента із заблокованого росіянами заводу Азовсталь. Їм гарантовали, що вони будуть в полоні 2-3 місяці, потім їх відпустять на рідну землю. Захисники в це повірили і вийшли. І зараз уже 10 місяць деякі з них продовжують знаходитись в колонії, невідомо де. Про це сайту 056 повідомили рідні бійців полу Азов 4308. Як розповіла сестра військовополоненого Данила Христина, склалася така ситуація, що в обмінах Азову майже немає. Під час останнього обміну були звільненні воїни не з окремого полку Азов 4308. Було звільненно 130 людей з Азовсталі – морпіхи, прикордонники, Нацполіція, ТРО та інші підрозділи. "Азов 4308 не обмінюють від слова "зовсім". Тому ми вирішили вийти на набережну Дніпра нагадати суспільству, що є люди, які захищали нас в перші дні війни та відтягнули такий великий натиск ворога, їх варто пам'ятати і досі. Хочемо звернутися до влади та сказати, що ми віримо в те, що вони повернуть всіх наших додому. Просимо розробити певні механізми, щодо повернення наших героїв додому. Ми знаємо, що вповноважені органи багато працюють над цим і дійсно це велика кропітка робота. Оскільки це буде великий крок на шляху до перемоги у цій війні. Надія є, але вона щодня згасає. Влада має сприяти обміну Азову. Це праця двох сторін. Вони повинні знаходити компроміс по полоненим", – заявила Христина. Вона разом з іншими рідними азовців може по чотири рази на місяць їздити до координаційного штабу, але конкретної інформації про місцеперебування, стан рідних не отримують. Говорить, що взагалі не знає, чи вони живі. "Ми не можемо їм листа відправити. Навіть червоний Хрест не ставлять до відома. Вони до нас дзвонять, питають, чи є якась звістка. Сидіти склавши руки ми не можемо, і стукати в усі двері вже також – вони всі закриті. Тому ми сидимо і думаємо, що буде якесь диво. Ми кожен обмін чекаємо, але їх немає", – сказала жінка азовця Ростислава Дарина. З 21 вересня до сьогоднішнього дня звільнено 18 азовців. Всього в полоні близько 750 воїнів. Перед тим як туди потрапити, вони в телефонній розмові розповіли рідним, що взагалі не збиралися виходити з Азовсталі. "Це наказ президента. Хлопці могли б там залишитися. Вони не планували взагалі виходити. І нам було б не легше, якби вони загинули в Азовсталі, але нашим захисникам було б легше загинути там, ніж зараз піддаватися тортурам та гнити в полоні вже 10 місяців", – висловилася Христина. Проте це був наказ евакуації гарнізону Маріуполя задля збереження життя. Керуючись вірою президенту та захоплення Головнокомандувачем, вони здались. "Назвали це евакуацією, тому що були певні гарантії та домовленості. Це були письмові домовленості, які нам не показують. І я розумію, що це залежить від обох сторін. Але я розумію, що є якісь механізми та важелі, через які можна домовитись. Хлопців треба повертати додому і це факт. Зараз кожна хвилина йде проти них. У них вже ні здоров'я немає, ні сил. Поранених не повернено. Оленівка, яка стала величезною плямою в цій війні. Це жахливий теракт, в якому було знищено 50 азовців, і з них 150 поранених, яких досі не повернули до дому", – розповіла Христина. Вона намагається заспокоювати матір, яка вважає, що з її сина та його побратимів зробили мучеників. "Коли мій син йшов в полон, йому виповнився 21 рік. Він зателефонував мені і сказав що виходить в полон і зв'язку з ним не буде місяця три. Написав "Чекай!". Вже 10 місяців не знаю, живий він, чи ні. Це такий біль. Не знаєш, що з твоєю дитиною. Я боюся, але вірю, що він живий. Але це страшно, коли немає навіть ймовірної інформації. Щоб хоч якусь мати інформацію, ми сидимо на російських ресурсах. Є такий сайт "Трибунал", де ми на фото бачили побратимів наших хлопців зі слідами жорстоких тортур. Ми їх дуже добре знаємо, бачили, які вони були до того та як змінилися. Ми їх ледве впізнали. Там сліди електричного току, побиття. Видно, що людина – скелет та майже не їсть. Полк Азов – це символ цієї війни. Їх ненавидить росія, тому що вони націоналісти. І тому утримує їх в особливо суворому режимі", – сказала мати Данила Влада. Бійці полку Азов 4308 досвідчені, треновані, які тримали на собі удари з неба та землі. І вже безсилі, виходячи в російський полон вони телефонували рідним та обіцяли повернутись. Бо вірили владі. Тепер ця віра передалась їх рідним. Матері, жінки, сестри, доньки вірять, що їх хлопців скоро витягнуть. Що буде не запізно. Джерело: 056.ua
