В бліц-інтерв'ю РБК-Україна Гаврилюк розповів про українське виробництво боєприпасів, дронів та далекобійної зброї, а також про порівняння ресурсів Росії та України у війні.
– Розкажіть, яка у нас ситуація з постачанням та забезпеченням війська боєприпасами?
– На сьогодні забезпечення Сил оборони боєприпасами і загалом усіма засобами ураження йде з трьох джерел. Це внутрішнє виробництво зразків озброєння та боєприпасів. Друге – це закупівля за імпортом тієї номенклатури, яка не виробляється в Україні або виробляється у недостатній кількості. І третє джерело – це отримання матеріально-військова допомоги від партнерів.
Забезпечення боєприпасами можна оцінювати так. Якщо говорити, наприклад, про артилерійські боєприпаси, то на початку року співвідношення пострілів (в українських та в окупаційних військ, – ред.) складало 1 до 7, 1 до 8, а то й більше в деякі місяці. Станом на початок літа це співвідношення було 1 до 3. Зараз це співвідношення складає приблизно 1 до 2.
Також свою роль у цьому відіграло вдале нанесення Силами оборони ударів по складах з боєприпасами Російської федерації.
Росіяни фактично не мають обмежень у використанні артилерійських боєприпасів. Вони витрачають колосальну кількість снарядів, танків, солдатів. Однак важливу роль відіграє не лише кількісне співвідношення боєприпасів, зокрема артснарядів. На результат суттєво впливає навченість розрахунків, їхній бойовий досвід, тактико-технічні характеристики артсистем. Західні системи влучніші, далекобійніші. За рахунок цього ми знищуємо цілі, витрачаючи менше снарядів.
– Яку частку боєприпасів ми виробляємо самостійно? Які номенклатури нам вже вдається виробляти?
– Наша оборонна індустрія на сьогодні виробляє практично весь перелік боєприпасів, які використовуються Силами оборони. Але кількість їхнього виробництва не з усіх номенклатур достатня, зважаючи на потреби Збройних сил. Детально цю інформацію розкривати не маю права.
– Ви також згадали допомогу, яку нам надають партнери – передачу на безоплатній основі. Одна з відомих європейський ініціатив – так звана чеська ініціатива, що з нею? Там є прогрес?
– Прогрес є. Ми вдячні уряду Чехії за дану ініціативу, тому що вони взялися і організували низку країн Європи щодо залучення коштів, проведення пошуку та закупівлі номенклатури боєприпасів, які нам на сьогодні необхідні – це здебільшого боєприпаси 155-го калібру. На сьогоднішній день всі поставки йдуть згідно з планом у повному обсязі. Було незначне відставання на початку літа, але зараз уже все вирівнялося і все йде згідно з графіком. Уряд Чехії надає нам допомогу і поза межами чеської ініціативи – це боєприпаси до артилерії інших калібрів.
– Поділіться якимись деталями щодо нашого виробництва далекобійного озброєння.
– З метою розширення спроможностей українських захисників у небі та на землі, збільшення нашої вогневої потужності, наразі ми працюємо над низкою важливих проектів. Велика потужна робота проводиться складом команд різних міністерств, відомств, наукових установ, наших підприємств – як приватних, так і державних форм власності – для максимального пришвидшення створення засобів ураження великої дальності дії. А також – для масштабування цих засобів, щоб їх було достатньо для зниження ресурсної переваги Російської федерації і спроможності її війська вести збройну агресію проти Сил оборони України.
Повторю ще раз, на сьогодні йде напрацювання багатьох розробок, проводиться їхнє випробування, більшість розробок є вдалими. Деталі – яка саме далекобійна зброя, її назва – це закрита інформація.
– Коли ми говоримо про далекобійну зброю і про розробки, йдеться ж не тільки про далекобійні дрони, а й про ракети?
– Так, і про ракети різних видів.
– Що стосується дронів, якими є наші успіхи, обсяги і чи корелюються ці обсяги виробництва з російськими?
– Наше виробництво на сьогодні зробило дуже вагомий крок у створенні безпілотних систем. Особливо це стосується безпілотної авіації, ближньої та дальньої дії.
Також великий крок у цьому році зроблений в напрямку розвитку наземних роботизованих комплексів та надводних комплексів. Загалом за цей рік було кодифіковано та допущено до експлуатації у Силах оборони понад 900 нових зразків озброєння та військової техніки – це за дев'ять місяців 2024 року.
З лютого 2022 року допущено до постачання у військах понад 200 безпілотних авіаційних комплексів (БпАК) різних типів та призначення, понад 40 наземних роботизованих комплексів (НРК) вітчизняного виробництва. Більшість з них – саме у 2024 році. Так, за 9 місяців поточного року було допущено до експлуатації 140 БпАК та 33 НРК.
– Колишній міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олександр Камишин наприкінці минулого року казав, що у 2024-му в Україні планують виготовити мільйон FPV-дронів, понад 10 тисяч ударних дронів з середньою дальністю польоту та понад тисячу безпілотників з дальністю від тисячі кілометрів. Минуло вже 9 місяців. Що нам з цього вдалося виконати, що вдалося перевиконати?
– З цього всього нам вдалось практично все перевиконати. Цифри я називати не буду. Але всі ці показники по цьому напрямку, з цих номенклатур перевиконано. Це завдяки створенню сприятливих умов для розвитку в Україні оборонної індустрії за цим напрямком. Тобто Кабінетом міністрів були створені такі умови, які спонукали розширення виробництва, його масштабування і створення великої кількості приватних підприємств.
– Чи правильно я розумію, що левова частка виробництва безпілотних систем зараз припадає на приватний сектор, а не на державні підприємства?
– Так, це правда, тому що приватний сектор ефективніший. У нього є менше бар'єрів для розвитку, він більше зацікавлений у швидкості розвитку свого підприємства. Приватний бізнес завжди був, є і, думаю, буде ефективнішим ніж державний. Державний сектор залишається так би мовити важким на підйом.
– Раніше чула таку інформацію, але хотіла би дізнатися від вас підтвердження – що в окремих типах безпілотних систем Україна вже випереджає за обсягами виробництва Росію.
– Україна першою розпочала масово застосовувати безпілотні системи на полі бою. За окремими типами маємо перевагу. Але росія дуже швидко аналізує уроки війни. Активізує своє виробництво, чимало зброї отримує зовні.
Ми розуміємо, яка кількість населення України і Російської федерації. Ми розуміємо, який бюджет Україною і Росією виділяється на оборону. І найголовніше, ми чудово розуміємо, яка велика кількість нафтодоларів приходить щомісячно до Російської федерації. У нас таких спроможностей і економічних можливостей немає.
До того ж уже більш ніж 2 роки і 8 місяців економіка України потерпає від бомбардувань практично щоночі. Якщо взяти вересень, у нас не було жодної ночі без атак "шахедів". У вересні що доби в середньому противник запускав по 44 "шахеди" для нанесення ударів по території України. Це всі наші критичні об'єкти, наші промислові об'єкти, наші енергетичні об'єкти, які забезпечують функціонування економіки. Від економіки, відповідно, залежить і здатність держави функціонувати.
– Як ми тоді можемо оцінити їхнє приблизне виробництво "шахедів" на місяць?
– Йдеться не тільки про власне виробництво, але й допомогу від Ірану і від Північної Кореї. Йдеться не тільки про безпілотні системи, але й балістичні ракети, артилерійські боєприпаси.
– Чи є у наших військових та політичного керівництва факти, підтвердження того, що Іран все-таки передав Росії балістичні ракети, тому що довгий час була плутатина в інформаційному просторі?
– По північнокорейським ракетам KN-23 в нас є підтвердження, ми знаходили залишки, ми вивчали дану ракету. Тому я можу зі 100-відсотковою впевненістю сказати, що північнокорейські ракети застосовувалися по нашій території.
– Чи коректно казати, що українсько-російська війна поступово перетворюється з війни танків та артилерії на війну дронів?
– Технології змінюють хід війни. Технологічна перевага – реальний шанс змінити ситуацію на фронті на нашу користь. Роль безпілотників на війні надалі зростатиме. Наразі вони не можуть замінити ракетні війська та артилерію. Хіба частково, у виконанні певних завдань. Безпілотники підсилюють, корегують артилерію, роблячи ведення вогню прицільнішим, витрату боєприпасів – меншою. Роль ракетних військ та артилерії залишається надважливою.
Росіянам вдається просуватися саме за рахунок високої інтенсивності артилерійського вогню, РСЗВ та авіації. Зауважу, засоби РЕБ на артилерію не впливають. Додам, що ефективність виконання бойових завдань залежить від комплексного використання усього спектру озброєнь: артилерії, безпілотників, бронетехніки, РСЗВ, РЕБ та фаховості особового складу.
– Як росіянам вже вдається рік наступати на кількох напрямках одночасно без будь-яких оперативних пауз?
– Ми починали розмову з того, що перевага в ресурсах Російської федерації дуже значна. По-друге – у них людський ресурс і можливість його підготовки суттєво перевищує наші ресурси.
Основні складові математики війни – люди та зброя. Упродовж усього періоду війни росармія значно переважає нас у кількості солдат, засобів ураження, бронетехніки. Саме за рахунок цієї кількісної переваги ворога в живій силі і техніці ми маємо складну ситуацію у районі Покровська та на інших ділянках фронту.
Нам бракує інструментів боротьби з російськими бойовими літаками, що несуть планерні бомби. Вони щодня скидають сотню КАБів на наші позиції та прифронтові міста. На окремих ділянках фронту щодоби відбуваються 150 – 200 штурмів. Це дуже висока інтенсивність бойових дій.
Для зниження наступального імпульсу росіян Силам оборони України потрібно додати вогневої потужності. Чим більше ефективних інструментів матимуть наші воїни, тим більших і болючіших втрат завдадуть ворогу у живій силі та техніці. Чим щільніший вогонь з різних засобів ураження, тим легше нашим хлопцям на передній лінії.
Також нам потрібно більше солдатів, якісно підготовлених. Непідготовлених воїнів на передову відправляти не можна. Це персональна відповідальність командирів на місцях.
І найголовніше – що в нас у суспільстві ще немає повного розуміння того, що захист держави під час війни – це завдання всього народу, а не окремо взятого військового чи мобілізованого громадянина України, який став військовослужбовцем.
Якщо у когось є думки про те, що "Іван відвоює за Петра" чи навпаки – такого варіанту не буде. Ми повинні працювати як єдине суспільство, як єдиний кулак. А в нас на сьогодні в інформаційному просторі чомусь переважає негативне відношення до процесів мобілізації, але мало інформації, що спонукає громадян України до захисту своєї держави.
Ці причини є основними, які впливають на те, що Російська федерація має повзуче просування на фронті.
– Негативне ставлення інколи береться і через такі ситуації (за участі представників ТЦК під час заходів мобілізації, – ред.), які спричиняють резонанс. Їх знімають на фото, відео, можливо, це лише уривчасті епізоди. Вони потрапляють у соцмережі. Мало є роз'яснення, що насправді трапилось. Умовно, бачимо, що когось побили, порушили чиїсь права і кудись забрали в невідомому напрямку. Після цього виникає вакуум – ніхто не знає, це повна історія чи неповна.
Тобто тут є частково наша вина – і, можливо, суспільства, і влади, яка відповідає за інформаційний напрямок – через що окремим людям відбиває бажання брати участь у заходах мобілізації.
– Та ні. У нас в інформаційному просторі має доноситися інформація про те, що громадянин України має не тільки права, а й обов'язки перед державою. А в нас поки що висвітлюються тільки права. А якщо права, не дай Бог, порушуються – це цікава інформація, яка розповсюджується моментально. А те, що деякі громадяни не виконують свої обов'язки перед державою, визначені Конституцією та низкою інших законів – це якось нівелюється, замовчується, бо це непопулярно на сьогодні.
– Якщо порівнювати наші обсяги набору до війська і набори до війська у Росії, вони корелюються, вони співставні?
– Неспівставні.
– А які цілі Росія ставить собі у війні до кінця цього року і чи є в нас шанс перехопити стратегічну ініціативу до кінця цього року?
– До кінця року залишилось два з половиною місяці. Перехоплення стратегічної ініціативи – це завдання дуже складне. Для того, щоби перехопити саме стратегічну ініціативу – не тактичну, не оперативну – це дуже важка робота і вона не робиться протягом місяця чи двох. Це вимагає залучення дуже великих ресурсів – як людських, так і озброєння, і військової техніки. І поки ми не здобудемо перевагу в повітрі чи хоча б часткову перевагу – на деяких напрямках – зробити це (перехопити стратегічну ініціативу, – ред.) буде для нас дуже складно.
Тож, цілі, які вони собі ставлять, вони собі ставлять вже давно – вони хотіли за три дні бути в Києві. Вже в них це не вийшло. І їхні цілі будуть досягнуті настільки, наскільки ми їм це дозволимо. Ми їм дозволяти цього не збираємося.
– Була заява Володимира Зеленського на прес-конференції у Хорватії про те, що ми маємо реальний шанс зрушити ситуацію в бік миру та довготривалої стабільності. За його словами, ситуація на полі бою створює можливість зробити цей вибір – вибір на користь рішучих дій для завершення війни не пізніше 2025 року. Хочу зрозуміти, у нас справді є шанс завершити війну в наступному році? Або принаймні приблизити її завершення?
– Ми робимо все для того, щоб якнайшвидше завершити війну на умовах України.
– Була також офіційна заява, що одним із пунктів Плану перемоги є отримання нами запрошення до НАТО. У разі якщо таке запрошення буде, далі на практиці як відбувається цей шлях? Скільки часу займе після отримання запрошення безпосереднє членство в НАТО?
– Якщо не брати до уваги рейтинг армій світу, а брати реальну ситуацію, то наразі в Європі – я говорю з повною відповідальністю – краще підготовленої і здатної виконувати завдання в різних операціях і бойових діях, крім української армії, немає. Якщо Європа хоче дійсно знаходитися в безпеці, то без України цю безпеку вона не буде мати. З Україною вона буде мати її стовідсотково.
