Підсумки телефонної розмови, яку 7 червня путін провів з турецьким президентом Р. Ердоганом, привернули увагу незначними, на перший погляд, деталями. Крім звичайної для подібних контактів офіційної риторики пресслужби кремля, що «лідери двох країн продовжили обговорення актуальних питань російсько-турецької співпраці», дещо виявилося незвичним. путін поскаржився Ердогану на київську владу, яка начебто з подачі своїх західних кураторів «організовує диверсії на російській території» і, зокрема, підірвала греблю Каховської ГЕС, що призвело до масштабної екологічної та гуманітарної катастрофи. Господар кремля намагався донести до президента Туреччини, що «замороження конфлікту в Україні на нинішніх позиціях – це найкраще, що може бути на сьогоднішній день». У Центрі протидії дезінформації при РНБО України проаналізували чому путін шукає захисту від України в Туреччині. Характерно, що розмова з путіним відбулася після розмови Ердогана з Президентом України. В. Зеленським акцентував увагу турецького лідера на російській причетності до теракту на електростанції, його гуманітарних та екологічних наслідках, ризиках ядерній безпеці ЗАЕС та необхідності виведення окупаційних військ з української території. Які основні висновки можна зробити за результатами таких перемовин? По-перше, фактично, путін просить Ердогана задіяти свій авторитет і особисті стосунки з Президентом України для впливу на київську владу, щоб зупинити контрнаступ та вмовити Київ почати мирні переговори. Розрахунок кремля грунтується на тому, що для Ердогана статус посередника в припиненні російсько-української війни дуже вигідний. Він дозволяє турецькому лідеру прикриватися посередництвом, щоб отримувати прибутки від зернової угоди, а також не переривати економічні відносини з росією і при цьому не йти на розрив із Заходом. Проте своєрідний характер Ердогана і відпрацьована схема «сидіння на двох стільцях» у просуванні інтересів Туреччини не дає жодних гарантій, що він виконає прохання путіна й намагатиметься схилити українську владу до перемовин на російських умовах. Тим паче, в МЗС Туреччини повідомили, що підтримують формулу миру, яку запропонував В. Зеленський, а сам президент Туреччини під час розмови 25 березня 2023 року закликав російського президента негайно припинити війну в Україні. Найімовірніше, Ердоган підвищить публічну риторику про необхідність переговорів, але без конкретики і не особливо переймаючись тим, що ці переговори так і не відбудуться. Для Ердогана головне – сам процес, адже шанси на те, що у Києві його послухають, залишаються мінімальними. По-друге, те, що путін просив «перемир’я», повністю нівелює гучну заяву шойгу про зрив наступу ЗСУ. Також це опосередковане свідчення того, що підрив дамби Каховської ГЕС і створення екологічної катастрофи на півдні України є справою рук російських спецпідрозділів, яка виявилася неефективним способом стримування наступу ЗСУ і обернулася проти російської армії. По-третє, функціонування зернової угоди знову стане інструментом російського шантажу світової спільноти глобальною продовольчою кризою. Путін розраховує на підтримку Ердогана у продовженні консультацій з ООН з метою усунення перешкод для експорту російського зерна та добрив. І певним чином лідер Туреччини підтвердив готовність підтримати путіна, зауваживши, що для забезпечення морського коридору для суховантажів із портів Одеської області варто дотримуватися зернових домовленостей та інтересів росії. Вчетверте, безумовно, «партнерство» Ердогана з путіним буде тривати, але зараз саме очільник кремля буде у цих відносинах молодшим партнером. Адже саме Туреччина як старший партнер зараз задаватиме умови співпраці з росією. Тож публічна підтримка Ердоганом буде обходитися кремлю все дорожче у вигляді дешевого газу, інвестиційних проєктів тощо. Нові, навіть завуальовані правила «гри» з Ердоганом є особистим приниженням путіна, але відмовитися від такого партнерства він не може, бо Туреччина залишається єдиним дієвим важелем впливу кремля в Європі. Водночас для внутрішнього російського споживача пропагандистський міф про путіна, як сильного лідера, руйнується буквально у щоденному режимі. Просити Туреччину захистити росіян від України – такої ганьби росія не знала давно. Невтішний розвиток подій на фронті змушує оточення путіна визнати, що ніяке «перегрупування на вигідніші позиції» «другої армії світу» не зупинить український контрнаступ, а лише відтягне початок кінця кремлівського режиму. У відчаї путін з приниженням кидається по світу в пошуках способу зупинити Україну та посадити її за стіл перемовин. Та жодні ракетні удари й терористичні акти не змусять Україну відступити й піти на територіальні поступки. Не допоможе й Ердоган. Джерело: 056.ua
