Де і коли почався Дніпро. Археологія та документи.
Питання заснування Дніпра є одним із найбільш показових прикладів того, як історія формується не лише фактами, а й інтерпретаціями, політичними контекстами та науковими підходами різних епох. На перший погляд, це суто хронологічна проблема — визначити конкретний рік появи міста. Проте при детальному аналізі стає очевидно, що йдеться про значно складніший процес: про зіткнення різних моделей розуміння самого поняття «місто» і «заснування».
У класичній історіографії імперського типу заснування міста часто прив’язується до конкретного указу, рішення монарха або символічної події — закладки храму чи адміністративної установи. У випадку Дніпра такою датою тривалий час вважався 1787 рік — момент візиту Катерини II та закладки Преображенського собору. Саме ця подія стала основою для формування офіційної міської традиції, включно зі святкуванням 200-річчя у 1976 році.
Однак уже в другій половині XX століття починається системне переосмислення цієї дати. Дослідники, працюючи з архівами, енциклопедіями та рідкісними виданнями, звертають увагу на низку невідповідностей. Зокрема, виникає питання: чи може місто вважатися «заснованим» у 1787 році, якщо документальні свідчення описують його існування раніше?
Саме ця суперечність відкриває ширше поле для аналізу. Вона змушує поставити під сумнів не лише конкретну дату, а й сам принцип її визначення. Адже у випадку Дніпра ми маємо справу не з одномоментним актом заснування, а з тривалим процесом трансформації простору — від козацьких поселень і торговельних пунктів до адміністративного центру імперії.
Таким чином, проблема дати заснування Дніпра є не лише історичною, а й методологічною. Вона вимагає комплексного підходу, який поєднує аналіз документів, археологічних даних та культурної пам’яті.
Документальні джерела: конфлікт інтерпретацій
Документальна база, що стосується заснування Дніпра, є надзвичайно неоднорідною. Різні джерела не просто подають різні дати — вони відображають різні підходи до розуміння того, що саме вважати початком міста. Саме тому аналіз документів потребує не лише фіксації дат, а й критичного осмислення контексту їх появи.
Одним із ключових джерел є указ Катерини II від 30 березня 1783 року. У ньому йдеться про перенесення міста Екатеринослав на правий берег Дніпра та доручення князю Потьомкіну визначити точне місце його розташування. На перший погляд, це виглядає як чітка точка відліку. Саме тому багато енциклопедичних видань, зокрема Велика радянська енциклопедія, фіксують 1783 рік як дату заснування.
Однак уже наступний документ — указ 1784 року — уточнює, що губернське місто Екатеринослав має бути розташоване «на правій стороні Дніпра у Кайдак». Це свідчить про те, що навіть після формального рішення про заснування питання локалізації залишалося відкритим. Таким чином, 1784 рік можна трактувати як етап конкретизації, а не початку.
Особливу увагу привертає 1786 рік. Саме тоді, згідно з документами, затверджується план забудови міста, підписаний імператорською рукою. Крім того, існує книга «Путешествие ея императорского величества в полуденный край России», яка містить опис Екатеринослава як уже існуючого об’єкта. Це принципово важливий момент, адже він підриває логіку «заснування» у 1787 році.
1787 рік, своєю чергою, пов’язаний із візитом Катерини II та закладкою Преображенського собору. Саме ця подія стала символічною і була активно використана у формуванні офіційного історичного наративу. Проте з точки зору джерелознавства вона радше є актом легітимації вже існуючого міського простору, ніж його початком.
«Як це так? У 1787-му закладають місто, а в 1786-му вже є книга, де воно описане з картою і деталями».
Ця цитата точно відображає суть проблеми: документи не заперечують один одного, але належать до різних рівнів історичної реальності — адміністративного, символічного та фактичного.
Екатеринослав і Новий Кайдак: конкуренція просторів
Однією з ключових причин плутанини з датами є існування кількох центрів, які претендували на роль «початку» міста. Йдеться насамперед про Екатеринослав-Кільченський та Новий Кайдак — два різні, але взаємопов’язані простори.
Екатеринослав-Кільченський був частиною імперського проєкту колонізації південних територій. Його створення пов’язане з формуванням так званої Дніпровської лінії — системи укріплень і міст, які мали забезпечити контроль над новими землями. Місце для міста обрав губернатор Чертков — у районі злиття річок Кільчень і Самара.
На перший погляд, цей проєкт відповідав усім вимогам: тут були військові гарнізони, адміністрація, церква, освітні установи. Тобто місто фактично функціонувало вже у 1777–1778 роках. Саме тому деякі дослідники вважають цей період початком історії Дніпра.
Проте природні умови виявилися критичними. Весняні розливи річок регулярно затоплювали територію, що унеможливлювало нормальне життя. Санітарний стан також викликав занепокоєння — настільки, що до міста був направлений лікар із Петербурга, який рекомендував його перенесення.
Це рішення стало переломним. Воно фактично означало відмову від першого варіанту міста і початок нового етапу — створення Екатеринослава на правому березі Дніпра.
Паралельно існував Новий Кайдак — поселення з глибшим корінням, пов’язаним із запорозьким козацтвом. На відміну від імперського проєкту, він розвивався органічно. Тут існували церкви, ремесла, торгівля. Деякі джерела датують його виникнення серединою XVII століття.
Таким чином, маємо ситуацію, коли імперський Екатеринослав і козацький Новий Кайдак представляють дві різні моделі урбанізації: штучну і природну. Їхнє співіснування і подальше переплетення є ключем до розуміння історії Дніпра.
Археологія і народна пам’ять: матеріальні та усні докази
Археологічні дослідження відіграють вирішальну роль у переосмисленні історії Дніпра. На відміну від документів, які відображають адміністративну волю, археологія фіксує фактичне життя на території.
Розкопки підтверджують існування численних поселень, зокрема Самаря з перевозом — важливого торговельного і транспортного вузла. Наявність перевізних шляхів свідчить про активний рух людей і товарів, що є однією з ключових ознак протоміського розвитку.
Додатковим джерелом виступає народна пам’ять, зокрема пісні. Хоча вони не є документами у класичному розумінні, їхній зміст дозволяє реконструювати соціальну структуру минулого.
Серед характерних елементів, зафіксованих у піснях:
- згадки про базари, що свідчить про економічну активність
- описи церковного життя, які вказують на сформовані громади
- згадки про перевіз і бурлак, що підтверджує існування транспортної інфраструктури
Ці елементи не можуть бути випадковими. Вони відображають реальні практики життя, які формувалися протягом тривалого часу.
Таким чином, археологія і фольклор доповнюють один одного, створюючи більш повну картину. Вони дозволяють вийти за межі офіційних дат і побачити глибинні процеси, які передували появі міста.
Висновки: Дніпро як історичний процес
Аналіз документів, археологічних даних і усних джерел дозволяє зробити принциповий висновок: Дніпро не має однієї дати заснування у традиційному розумінні.
Кожна з відомих дат — 1776, 1783, 1784, 1786, 1787 — відображає окремий етап:
- підготовку до будівництва
- адміністративне рішення
- планування
- символічну легітимацію
Жодна з них не є «неправильною», але жодна не є вичерпною.
Історія Дніпра — це історія переходу від мережі поселень до єдиного міського центру. Це процес, у якому переплелися козацька спадщина, імперська політика і природний розвиток території.
Саме тому питання «коли почався Дніпро» не має однозначної відповіді. Натомість воно відкриває ширше розуміння історії — як складного, багаторівневого процесу, що не вкладається в одну дату.
Джерело: 056.ua
