У 2024 році росіяни активно намагалися просуватися на українських територіях. Всього за рік їм вдалося захопити 4 168 квадратних кілометрів, і це здебільшого — поля та невеликі села. Звучить як успіх? Але за цю “здобич” вони втратили понад 420 тисяч солдатів. Тобто на кожен квадратний кілометр припадає 102 життя.
Замість планів — провалиАналітики Інституту вивчення війни нагадують, що російське командування ставило за мету захоплення всієї Донецької та Луганської областей до кінця 2024 року. Проте реальність виявилася іншою: повільний темп наступу змусив їх переглянути свої мрії. Зрештою, основним напрямком атаки вони обрали Покровськ, але й там особливих успіхів не досягли.
Села за ціною містросіяни у 2024 році захопили лише чотири середніх населених пункти: Авдіївку, Селидове, Вугледар і Курахове. На кожне містечко вони витрачали місяці, а оперативного значення ці території не мають. Наприклад, Авдіївку взяли аж за чотири місяці, але це жодним чином не допомогло їм наблизитися до важливих українських оборонних вузлів.
Просування? Радше імітаціяДо кінця 2024 року російське просування помітно сповільнилося. У грудні вони змогли “відкусити” лише 593 квадратних кілометри, тобто в середньому 18,1 км² на день. А от у листопаді темп був удвічі вищий — майже 28 км² щодня.
Втрати не зупиняють, але й вигоди немаєЗараз у Донецькій області залишаються неокупованими 8 559 квадратних кілометрів, і саме там знаходяться ключові українські оборонні позиції. ISW підрахували, що з нинішніми темпами росіянам знадобиться більше двох років, щоб захопити ці території. Але це лише теоретично, бо вести бої у великих містах значно важче, ніж на полях і в селах.
Український захист: не пропустимо даліУкраїнські сили стримують російський наступ на ключових напрямках — Часів Яр, Торецьк. Хоч ворог і намагається тиснути в районі Покровська та Курахового, але прогрес майже непомітний. Західна підтримка залишається критично важливою для стабілізації фронту, і аналітики наголошують: саме завдяки цій допомозі ми можемо тримати лінію оборони і в 2025 році.
Висновок: багато шуму, мало користіросія продовжує свої марні спроби, вкладаючи неймовірні ресурси в незначні території. Але, здається, вони так і не зрозуміли головного: українська земля — це не лише квадрати на карті, а люди, які готові стояти до останнього.

Джерело: 5692.com.ua

На Дніпропетровщині 15-річному хлопцю повідомили про підозру у пограбуванні молодшого школяра. Подія трапилася у центральній частині Кам’янського. Підліток вихопив мобільний телефон з рук 9-річного хлопчика і втік. Про це повідомили в ГУ Національної поліції Дніпропетровської області.
За інформацією поліції, хлопчик гуляв у дворі біля свого будинку, коли до нього підійшов незнайомий підліток. Зав’язалася розмова, і в якийсь момент9-річний хлопчик дістав телефон, щоб підсвітити в темряві. У цей момент зловмисник швидко вихопив гаджет і зник з місця події.
Мати дитини, дізнавшись про злочин, одразу звернулася до поліції. Вона розповіла, що невідомий відібрав телефон у її сина прямо біля будинку.
Оперативники Кам’янського районного управління поліції швидко розшукали підлітка, а також викрадений мобільний телефон: хлопець встиг сховати його.
Правоохоронці за погодженням з Кам’янською окружною прокуратурою повідомили юнакові про підозру. Його дії кваліфікували за ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за грабіж.

Джерело: 5692.com.ua

У грудні 2024 року Київський міжнародний інститут соціології вирішив ще раз запитати людей про їхній “запас міцності” у війні. Опитування проводили телефоном. Якщо простіше, це виглядало так: випадково генерували мобільні номери, телефонували людям і запитували їхню думку. Зібрали відповіді майже тисячі громадян (985, якщо бути точним), які зараз живуть на території, контрольованій Україною.
Тож, як довго українці готові терпіти війнуВиявляється, більшість все ще налаштована стояти до кінця. Наприклад, на початку року 71-73% казали: “Скільки треба, стільки й триматимемося”. Але до жовтня цей показник впав до 63%, а у грудні — до 57%.
Що це означає? Люди почали відчувати втому, це правда. Але, з іншого боку, частка тих, хто готовий “протриматися ще кілька місяців або пів року”, майже не змінилася — це близько 18-21%. Зросла інша цифра: з 12% до 18% побільшало тих, хто сказав: “Я не знаю, скільки ще зможу”. І це доволі показово: війна приносить не лише втому, а й невизначеність.
Що впливає на ці настроїЦікаво, що економічне становище теж має значення, хоча й не вирішальне. Серед заможніших людей 70% готові стояти до кінця. У тих, хто має середній дохід, таких 58%, а серед менш забезпечених — 51%. Проте навіть у найуразливіших верств населення більше половини кажуть, що готові триматися.
Регіональні особливостіНа початку року Південь і Схід виглядали менш оптимістично. Наприклад, у жовтні на Сході тільки 38% сказали, що готові триматися “скільки треба”. Але до грудня ситуація трохи вирівнялася: тепер 51% на Сході і 57% на Півдні відповідають так само.
На Заході та в Центрі, навпаки, стався спад. Раніше там підтримка була найвищою — понад 70%. Тепер ці регіони ближчі до загальнонаціональних показників: 57% на Заході і 59% у Центрі.
Цифри говорять самі за себе: українці, попри втому, все ще тримаються. Хтось впевнений у своїх силах, хтось вагається, але головне, що дух боротьби не зник. Війна змушує кожного з нас шукати нові джерела сил і віри, навіть коли здається, що вже немає з чого черпати.

Джерело: 5692.com.ua