З початком повномасштабного вторгнення український держапарат, здавалося б, мав триматися за кожного працівника. Але реальність виявилася зовсім іншою: частина чиновників залишили кабінети й подалися до війська. Це — не гучні заголовки, а суха статистика, яка, втім, говорить про важливе. Про вибір. Про те, хто й чому став частиною тероборони чи добровольчих підрозділів за ці останні три непрості роки.
Хто саме зі "штатних" взяв у руки зброю
Із 2022 року в лавах територіальної оборони та добровольчих формувань з'явилося значно більше державних службовців. Якщо на самому старті великої війни таких було 3278 осіб, то станом на кінець березня 2025-го — вже 3947. Поступове, але впевнене зростання.
- У 2022 році — 3278 держслужбовців;
- У 2023 — 3720;
- У 2024 — 3869;
- І, нарешті, на 31 березня 2025-го — 3947.
Наче не надто велика різниця з року в рік, але сам факт: навіть ті, хто звик працювати з паперами, приймати постанови чи керувати підрозділами з-за столу, — йдуть туди, де кулі й міномети. Вони не просто "службовці", а люди, які зробили свій вибір.
Кого рахують, а кого — ні
Є один нюанс. Ці цифри — не про всіх. Йдеться лише про тих, хто працював у структурах виконавчої влади: міністерства, державні агенції, їхні обласні, районні й територіальні підрозділи. А от чиновники з місцевого самоврядування, депутати або працівники апарату Верховної Ради — до цієї статистики не потрапили.
Ще цікавіше інше: коли надіслали офіційний запит до Верховної Ради, щоб дізнатися, скільки депутатів або працівників апарату зараз служать — відповідь так і не надійшла. Тиша. І це, погодьтесь, трохи говорить саме за себе.
Ще трохи деталей
Важливо також розуміти, що в цій статистиці не відображені ті, хто мобілізувався до ЗСУ загалом або ж проходить службу за іншими напрямами. Тут конкретно йдеться про територіальну оборону і добровольчі формування громад. Тобто тих, хто на місцях прикриває тил, бере участь у захисті стратегічних об’єктів, або ж приєднується до спецоперацій у складі громадських ініціатив.
Це важливо, бо саме ці люди часто першими реагують на загрози у прифронтових районах або поблизу інфраструктури. І коли туди приходять люди з досвідом управління — це може дати відчутну перевагу: аналітичне мислення, організаційні навички, вміння керувати у стресі.
А якщо подивитись глибше…
Є в цій темі й інше запитання: а скільки державних працівників могли би піти служити, але залишилися на своїх місцях? Не як докір, а радше як реальність, з якою ми живемо. Бо країні зараз однаково потрібні і ті, хто в окопі, і ті, хто забезпечує роботу систем — фінансової, правової, соціальної. Але така "невидима армія" чомусь не потрапляє до жодної статистики.
Нам, як суспільству, варто починати фіксувати не лише кількість, а й історії. Бо за кожною цифрою — конкретна людина: хтось із Міністерства фінансів, хтось із районної адміністрації, хтось із обласного управління освіти. І кожен із них колись вирішив: "Тепер я — не лише держслужбовець, тепер я — воїн".
Джерело: 5692.com.ua
