У питаннях виховання діти—це дзеркало своїх батьків. Хтось вважає, що дитині потрібно дати максимум свободи, інші ж тримають усе під жорстким контролем. Хтось будує дружні стосунки, а хтось—лише доставляє дитину до школи чи гуртка і вважає, що цього достатньо. Давайте розберемося, у кого діти найчастіше стають прикладом для інших, і чи завжди це плюс.
Батьки з авторитарним стилем виховання
У таких сім'ях "головнокомандувачами" найчастіше виступають мами. Тати або взагалі не беруть участі у процесі, або мирно погоджуються з будь-якими рішеннями дружини. І тут все чітко: дитина знає правила гри, і порушувати їх—не варіант. Спалахи самостійності чи бунту? Їх швидко гасять словами: "Я—мама, і краще знаю, як треба".
Цікаво, що авторитарні установки проникають так глибоко в свідомість дитини, що навіть у дорослому віці вона боїться відійти від "заповідів" мами. Іноді це виглядає добре—завжди чемний, завжди правильний—але чи робить це людину щасливою? Питання відкрите.
Французький стиль: свобода в розумних межах
Це трохи інший підхід. Тут батькам зазвичай лінь контролювати кожен крок дитини. Їй дозволяють бути самостійною: хочеш бігати, грати, вдаритися—будь ласка. Але за погану поведінку покарання буде негайним і суворим. А ось за хороші вчинки—жодної подяки. Мовляв, "добре поводитися—це норма, а не подвиг".
І як би дивно це не звучало, але метод працює. Діти таких батьків намагаються поводитися добре, бо прекрасно знають, що за непослух на них чекає серйозна розмова або навіть покарання.
Наставники: золота середина
Батьки-наставники—це ті, хто точно знає, де провести межу між "можна" і "не можна". У них усе послідовно: хороша поведінка завжди заохочується, а за порушення правил—не тільки покарання, але й пояснення, чому так робити не варто. Вони—немов орієнтири для своїх дітей.
В таких сім'ях панує ієрархія, але вона не принижує дитину. Просто кожен знає своє місце: батьки керують, а дитина слухається, бо розуміє, що це—в її інтересах. У результаті діти не тільки розуміють, як поводитися, але й не відчувають себе обмеженими.
Чи завжди зразкова поведінка—це добре
Можливо, ідеально слухняна дитина—це не завжди причина для радості. Важливо, щоб за цією поведінкою стояли не страх і придушена воля, а розуміння і самостійність. Адже головна мета виховання не тільки навчити правил, а й допомогти дитині стати щасливою особистістю.
Джерело: 5692.com.ua
