Цілком природно, коли ми стикаємося з проблемою, що здається непереборною поодинці, звернутися по допомогу. Це, без сумніву, може пришвидшити процес і полегшити життя. Але, як це часто буває, якісь невидимі внутрішні бар'єри заважають нам зробити найлогічніше. Давайте розберемося, чому так відбувається і до чого це призводить.
Чому ми боїмося просити про допомогу
Здається, найчастіше нас зупиняє страх. Страх чого? Адже очевидної загрози немає. Психологи радять уявити найстрашніший сценарій, навіть якщо він здається абсолютно нереальним. Відповіді можуть бути різні, але зазвичай люди бояться двох речей: відмови або виглядати слабкими. Або ж і те, і інше разом.
Це все виходить з одних і тих же проблем. Уявіть собі: "Мені відмовлять, я відчую себе недостатньо хорошою; я здаватимуся слабкою; інші подумають про мене погано; вони відштовхнуть мене, і я залишуся самотньою". Кому хочеться відчувати таке? От і виходить, що краще вже не ризикувати і не просити, якщо ризики такі великі. Це типове мислення людей, у яких живе страх бути відкинутими.
Такий страх, що веде до відчуття непотрібності, неповноцінності, самотності, часто родом з дитинства. Можливо, колись був травматичний досвід, пов'язаний з подібною ситуацією. Психіка, яка прагне виживання, просто "навчилася" уникати таких моментів. Вона робить це не для "щасливого життя", а для "виживання". І, чесно кажучи, якщо ви це читаєте, то, з точки зору еволюції, ваша психіка чудово справляється.
Наслідки "самотності" і як це змінити
Найперший і найочевидніший наслідок – ви просто не отримуєте допомоги, коли вона вам потрібна. А людство ж розвивалося саме завдяки згуртованості. Дійсно значущих результатів поодинці досягти складно. Те, що вам дається важко, іншим може бути легко.
Якщо ви постійно тримаєте маску "самодостатності", боїтеся показати свою вразливість, то іншим складно з вами зближуватися. Навіть найближчі можуть відчувати холод, бо ви не розкриваєтеся, не довіряєте нікому.
Є ще один цікавий момент. Ми чомусь думаємо, що люди більше симпатизують тим, кому допомогли. Але насправді все навпаки: позитивні емоції виникають до тих, кому допомогли ми самі. Бо тоді ми відчуваємо себе "хорошими". Якщо ви не просите про допомогу, ви не даєте іншим можливості проявити щедрість, благородство, альтруїзм. Отже, ви позбавляєте себе їхньої доброзичливості.
Ви також сповільнюєте свій розвиток. Спільна діяльність — це завжди можливість вчитися. Кожна людина, яку ми зустрічаємо, може бути нашим учителем. Відмовляючись від допомоги, ви втрачаєте шанс побачити чиюсь майстерність, перейняти досвід, надихнутися.
Що ж робити самому
Найважливіше — усвідомити, що ці обмеження існують лише у вашій голові. Ви боїтеся "фантома". Для іншої людини прохання про адекватну допомогу — це насправді ознака довіри і бажання співпрацювати. Більшість людей, за своєю природою, альтруїстичні. Якщо це не створить їм великих труднощів, вони із задоволенням допоможуть. Це сприймається як щирість і навіть сила, а не слабкість.
Почніть з дрібниць. Просіть про невелику допомогу і уважно спостерігайте за реакцією людей. Чи справді відбувається щось жахливе? Чи справді вони починають думати про вас гірше? А що вони відчувають, коли допомагають вам?
І не забувайте про вдячність. Щирі слова подяки, особливо в нашій країні, де прояв почуттів іноді буває рідкістю, будуть дуже приємними і точно запам'ятаються.
Джерело: 5692.com.ua
