Ситуація на українському ринку праці нині нагадує парадокс: люди є, робота є, а знайти спільну мову між ними — завдання не з простих. Нові дослідження, які презентувала Олена Колеснікова, трохи відкрили завісу цієї суперечності.
У Києві, на конференції "Кадри вирішують: нова архітектура економіки відновлення", аналітики з "We Build Ukraine" разом із Федерацією роботодавців і Державною службою зайнятості показали цифри, що змушують замислитись. Виявилось, що офіційно без роботи сидять десятки тисяч людей, але працедавці при цьому не можуть укомплектувати штати. Цікаво, що лише три чверті безробітних справді хочуть шукати роботу, а з них тільки кожен третій готовий працювати офіційно. Змінити професію? Так, більшість не проти. Але якщо доходить до навчання — ентузіазм тане: тільки 23% реально готові вкладати час у нові знання.
Колеснікова підкреслила, що бізнес постійно бідкається: людей бракує. Тим часом у центрах зайнятості обліковується близько 80–100 тисяч офіційно безробітних. Дві великі цифри, які ніяк не складаються докупи.
Хто і як рахував
Два окремих дослідження — про ринок праці та про зареєстрованих безробітних — проводились за підтримки Helvetas Ukraine, Державної служби зайнятості і Федерації роботодавців. Уявіть масштаб: понад 33 тисячі підприємств, що дають роботу понад двом мільйонам людей. З боку безробітних — майже 70 тисяч опитаних, а це більше 85% тих, хто офіційно стоїть на обліку.
Які фахівці на вагу золота
Тут нічого нового не вигадали: гостро потрібні люди в комунальній сфері водопостачання, енергетиці, охороні здоров’я, освіті й агросекторі. Відсотки вакантних місць сягають від 39 до 53. Якщо копнути глибше, найдефіцитніші руки — це трактористи, слюсарі, водії, газозварники, швачки.
І чому та сама легка промисловість не може закрити потребу в швачках? Бо частина випускниць профтеху одразу підвищує кваліфікацію й іде далі по кар’єрних сходах. З одного боку, це добре, з іншого — дефіцит лишається.
Де роботодавці застрягають
Близько третини компаній у 2024-му зіштовхнулись із реальною проблемою: вакансії висять місяцями. Чому так? Дефіцит людей — головна причина. До цього додається мобілізація — кожен четвертий працедавець назвав її фактором. Плюс зарплатні апетити: частина претендентів хоче більше, ніж роботодавець готовий платити. Ну і не всі кандидати тягнуть за рівнем кваліфікації.
А що на це безробітні
Тут теж є своє "але". Опитування показує, що п’ята частина тих, хто стоїть на обліку, не планує працювати взагалі. Середня зарплата, на яку вони погоджуються, рідко перевищує 20 тисяч гривень. Хоча ринок реально платить більше. Але не всі хочуть повний день — лише половина готова працювати від дзвінка до дзвінка. Для працедавців це проблема: 94% роботодавців шукають людей саме на повний день.
Змінити професію чи місто готовий далеко не кожен. Так, 18% готові переїхати, а от решта — не дуже. Найбільш мобільні, як не дивно, люди з інвалідністю.
І трохи про стереотипи
Є ще одна тема — так звані чоловічі й жіночі професії. Сьогодні жінки освоюють ті спеціальності, куди раніше й не заглядали. Але часом колективи не готові. На деяких підприємствах трапляються випадки, коли жінки йдуть, бо не витримують "вітання" від чоловіків. Тож зміни потрібні не лише в головах тих, хто шукає роботу, а й у тих, хто її дає.
Ринок праці — це не просто вакансії й резюме. Це живі люди й реальні долі, які потребують не шаблонів, а людського підходу. Інакше цифри так і залишаться цифрами.
Джерело: 5692.com.ua
