Дата 20 лютого 2014 року назавжди увійшла в історію України. Саме цей день Верховна Рада офіційно визнала початком тимчасової окупації Кримського півострова. Проте на дев’яту річницю цих подій стає очевидним, що 20 лютого стало вже завершенням довготривалої операції з реалізації загарбницьких апетитів путіна, а повзуча анексія Криму почалася задовго до 2014 року – фактично з моменту незалежності України. У Центрі протидії дезінформації при РНБО України проаналізували історію повзучої анексії Криму у період з 1992 по 2003 роки. Для росії Чорноморський регіон був у центрі політики впродовж тривалого часу. На Крим спрямовували чимало стратегічних планів, які мали розширити вплив росії в світі. Перший виклик на державному політичному рівні пролунав 1992 року, коли верховна рада росії визнала указ президії Верховної Ради СРСР 1954 року, яким Крим було включено до складу Української РСР, таким, що не має юридичної сили. Тоді ж кримські депутати ухвалили Конституцію півострова, що передбачала запровадження посади президента Криму та входження республіки до складу України як самостійної автономії за окремим договором. Всі ці положення суперечили законам України, але не отримали належної реакції української влади того періоду. Скориставшись підтримкою проросійського лобі, кремль успішно просуває на керівні посади своїх людей. Невизначеність статусу Чорноморського флоту стало вирішальним фактором на перших в історії виборах президента Криму. Моряки голосують за кандидата від блоку «росія», лідера «Республіканської партії Криму», громадянина рф юрія мєшкова, який набирає майже 73% голосів кримських виборців. Цей період у свідомості кримчан отримав назву «мєшковщини» і відзначився створенням на півострові «державних» установ, які лише формально підкорялись київській владі, запрошенням до місцевого уряду росіян, обіцянками кримчанам другого російського громадянства та введення в обіг рубля. Кримський парламент голосує за референдум про статус півострова – по суті, людям пропонують вибрати між проросійською республікою та українською автономією. Ситуація ставала настільки загрозливою, що українська влада була змушена прийняти рішучі заходи з відновлення на півострові українського суверенітету. У березні 1995 року український парламент скасував кримську Конституцію та посаду президента Криму. На півострів перекинули бійців Національної гвардії України й українського спецназу. Забарикадувавшись в кабінеті кримського парламенту, мєшков кілька тижнів очікував російської підтримки, тим часом росіяни з його «московського» уряду спішно поверталися до москви. Позбавленого посади мєшкова російські військові теж вивезли до москви, звідки декілька разів у 2011 та 2014 роках намагалися повернути в кримську політику. А коли стало очевидним, що мєшков втратив у Криму всякий авторитет, він назавжди зник з політичної арени. Чому тоді кремль не довів справу до кінця і відступив? По-перше, тодішній президент росії б. єльцин виступав за зближення з Заходом і ще визнавав територіальну цілісність України. По-друге, через війну в Чечні та конфлікт єльцина з російським парламентом їм було не до Криму. Вересень 2003 року відзначився провокацією навколо острова Тузла, якою путін намагався перевірити реакцію української влади і міжнародної спільноти на спробу захоплення української території. Острів юридично знаходився у складі Автономної Республіки Крим і, незважаючи на свій невеликий розмір (3 кв. км), виявився стратегічно важливим, адже відділявся від півострова глибоководним каналом, що робило Україну одноосібним власником суднохідного проходу через Керченську протоку. З 20-х чисел вересня 2003 року рф без попередження і узгодження розпочала спорудження насипної дамби, яка мала з’єднати Таманський півострів з Тузлою, тобто зробити український острів частиною материкової росії. Тоді ж у територіальні води України поблизу Керчі ввійшли бойові кораблі новоросійської військово-морської бази, а російські десантники 7-ї повітряно-десантної дивізії почали на Таманському півострові навчання з бойовою стрільбою. Одночасно з цим в інформаційному полі рф просувався наратив, що Тузла є споконвічною частиною російської території, а тому її повернення законне і обґрунтоване. Цього разу реакція української влади була швидкою і рішучою. Українська сторона направила ноту протесту в мзс росії і стягнула до Тузли посилений контингент прикордонників, кораблі й катери українських військово-морських сил, Керченський полк Національної гвардії розгорнув на бойових позиціях свої реактивні установки. 23 жовтня 2003 року Кучма провів прямі переговори з путіним, після чого будівництво дамби зупинили. Наразі очевидно, що просування в кримську владу проросійських лідерів та конфлікт щодо приналежності острова Тузла в Керченській протоці стали першим етапом багаторічної підготовки москви до анексії Криму. Джерело: 056.ua
