Хочете здивувати всіх за великоднім столом? Ось вам паска, про яку ще довго говоритимуть. Це не жарт і не хайп — дубайська “волохата” паска справді наробила шуму. А все через її зовнішній вигляд: зверху вона схожа на хмару або перуку для янгола. У соцмережах уже десятки відео, як цю красу готують і як апетитно розламують. Але не хвилюйтесь — нічого надскладного тут немає. Просто потрібно знати кілька хитрощів.
Що потрібно приготувати заздалегідьДля опари:
Тепле молоко — 200 мл,Свіжі дріжджі — 30 г,Цукор — 150 г,Борошно — 2 столові ложки (взяти з основної кількості).Для тіста:
2 яйця,Какао — 40 г,Борошно — 550 г,Вершкове масло (м’яке) — 60 г.А тепер до родзинки — начинки:
Катаїфі (тонюсіньке ниткоподібне тісто, схоже на дрібну локшину),Вершкове масло — трішки для обсмаження,Фісташкова паста — скільки не шкода, бо чим більше, тим смачніше,Або ж можете спростити собі життя і купити вже готову турецьку халву “волосся янгола”, її ще називають пішманіє.Як це все зробитиСпочатку — опара. Підігріваємо молоко (не гаряче, просто тепле), додаємо туди дріжджі, цукор і дві ложки борошна. Добре перемішуємо — має бути консистенція густої сметани. Накриваємо рушничком і залишаємо “дихати” хвилин на 15-20.
Далі — тісто. У мисці збиваємо яйця, додаємо какао та поступово всипаємо борошно. Потім вводимо нашу опару — і починаємо місити. Спочатку буде липке, але не здавайтесь. Як тісто стане більш слухняним — додаємо вершкове масло. І ще раз місимо. Так, щоб руки трохи втомилися.
Накриваємо тісто — рушником, плівкою, як зручно — і даємо йому піднятися. Приблизно півтори години. Потім легенько обминаємо (але не знищуємо!) і розкладаємо по формах. Форму заповнюйте десь наполовину — і знову залишаємо на 30 хвилин, нехай ще трохи підросте.
Випікання: духовка має бути розігріта до 180 градусів. Паски печуться десь 30–40 хвилин. Як тільки з’явиться аромат свята — значить, час перевірити.
Тепер — найбліьш цікаве: начинкаНа сковорідку кидаємо трохи вершкового масла, чекаємо поки розтане. Потім туди катаїфі — обсмажуємо до золотистості. Додаємо фісташкову пасту, перемішуємо — і виходить така собі липка, ароматна суміш, яка просто проситься в паску.
Обережно вирізаємо у пасці верхівку (ніби шапочку зняли), ложкою витягаємо серединку (але не до дна!) — і закладаємо начинку. Потім ставимо шапочку назад. Можна ще глазур'ю прикрасити, а зверху — подрібнені фісташки чи навіть шоколадну крихту. Як душа забажає.
Є інший варіант: купити вже готову солодку халву у вигляді ниток — пішманіє. Просто кладемо її всередину, трохи утрамбовуємо, закриваємо верхівкою і зверху глазур.
Словом, виглядає наче з Instagram, а готується — як звичайна паска, тільки цікавіше. Якщо хочете справити враження на гостей або просто здивувати близьких — спробуйте приготувати. Можливо, ця “волохата” паска стане вашим новим великоднім улюбленцем.

Джерело: 5692.com.ua

Перед дорогою завжди трохи тривожно. Може, це через звичну метушню: зібрати речі, не забути документи, зарядити телефон. А може — через щось глибше, закладене десь у пам’яті поколінь. Наші бабусі знали: не все можна робити перед виходом з дому, бо дорога — це не просто маршрут, а певний перехід, межа. І от тут народні прикмети часто виявлялись кориснішими за будь-який GPS.
Волосся — не просто краса, а ще й оберігЗдається, що помити голову чи підстригтися в день від'їзду — дрібниця. Але в народі вірили інакше. Волосся у предків було як антенка до Всесвіту — через нього проходила сила, енергія, інтуїція. А якщо ти її змиєш чи обріжеш перед мандрівкою — може зникнути підтримка, наче розрядився внутрішній навігатор. Тому ці справи краще робити за день-два до поїздки. На всяк випадок.
Прибирання — не найкраща ідея перед виходомЦікаво, що навіть підлогу мити перед дорогою вважалося небезпечно. Мовляв, виметеш з хати не тільки пил, а й дорогу назад. Наче прибираєш не бруд, а слід людини, яка ще навіть не пішла. Звучить дивно, та наші бабці радили не чіпати віника в день від’їзду. Ну хіба що щось зовсім прилипло до підлоги, тоді вже інша справа. Але глобальне прибирання — краще залишити на потім.
Забув щось удома? Складна ситуаціяОй, отут починається справжній внутрішній конфлікт. Згадав, що забув навушники або зарядку — і тягне назад. Але, за прикметами, повертатися — кепська ідея. Це ніби назад до себе покликав щось лихе або збив свою дорогу з ритму. Якщо вже мусиш повернутись — подивись у дзеркало й покажи язика своєму відображенню. Так, звучить смішно, але саме цей жест колись вважався магічним: наче кажеш нечистому “не чіпай мене”. Хтозна, може й працює?
З голкою краще не жартуватиПришити ґудзика перед поїздкою? Легко! Але ні — в народі це було табу. Мовляв, можеш “зашити” собі щастя, або взагалі — дорогу. Особливо небезпечно, якщо шиєш щось просто на собі. Це вже наче сплутати енергетичний маршрут, і замість швидкої поїздки отримаєш суцільні затори — як у прямому, так і в переносному сенсі. Тому ґудзики краще перевірити заздалегідь.
Ключі на підлозі — знак насторожитисяПадають ключі — нерви здають. Але якщо це трапилося перед виходом у дорогу — є привід замислитися. Ключ — символ доступу, шляху, безпеки. Якщо він впав вдома — остерігайся фінансових втрат. Якщо вже за порогом — можуть бути несподівані труднощі в дорозі. Це, звісно, не значить, що треба скасовувати все, але певну настороженість зберегти не завадить.
Що ще вважали “небезпечним” перед дорогоюНе можна було свистіти — вірили, що так “засвистиш” щастя.Не їли з ножа — щоб не сваритися в дорозі.Уникали сварок — бо як виїдеш з дому на поганій ноті, так увесь шлях і пройде.І ще: не бажали “щасливої дороги”, а казали просто “з Богом” або “нехай щастить” — без зайвих слів.Можна вірити в прикмети, а можна махнути рукою. Але вони — не про магію в чистому вигляді, а радше про те, як наші пращури намагалися зробити життя трохи впорядкованішим, осмисленішим. За кожною з цих порад стоїть досвід поколінь, що бачили в дорозі не просто шлях, а випробування. Тож навіть якщо ви не забобонні — іноді краще зупинитися на хвильку, подумати й уважніше глянути навколо. Бо дорога — це завжди трохи більше, ніж здається.

Джерело: 5692.com.ua

Є речі, які завжди стаються не вчасно. Наприклад, коли треба швидко порізати помідори, а ніж замість того, щоб різати, м’яко так… здавлює. Знайомо, так? І от тоді починаються танці з бубном — бо точилки, звісно ж, у потрібний момент нема. Але не все так сумно. Є кілька простих способів, перевірених життям, які допоможуть заточити лезо навіть у польових умовах. Не жарт — у декого таке рятує навіть на дачі чи в лісі.
Тарілка — не просто для борщуКолись моя бабуся казала: “Немає точила — бери тарілку”. Я, чесно кажучи, спершу подумав, що це якийсь жарт. А потім побачив, як вона реально точить ніж об дно звичайної керамічної тарілки. Треба просто перевернути її й повести лезом кілька разів по шершавому кільцю на звороті. Головне — тримати ніж під невеликим кутом, а не як попало. І ще момент: модні французькі тарілки з ідеально гладеньким дном не підійдуть. А от стара добра українська чашка з дрібними подряпинами — саме те.
Наждачний папір — як батьків ремінь: суворо, але ефективноУ мого діда був інший метод. У нього завжди десь валявся шматок наждачки, бо в гаражі ж усе може знадобитись. Коли ніж тупився, він просто натирав його об той шершавий папір. Сказати, що це працює — нічого не сказати. Особливо добре ця штука працює з лезами м’ясорубки, які періодично стають схожими на консервні банки. Наждачка — дика штука, але справу робить.
Що ще можна використати замість точилкиОкей, а якщо нема ані тарілки, ані наждачки? Тут уже починається імпровізація на кухонну тематику:
Металева частина ременя (не плутати з декоративною) — деякі ремені мають твердий метал, і по ньому можна кілька разів провести ножем.Камінь — якщо вийти на вулицю й знайти плаский, шершавий камінець, він цілком зійде за польову точилку. Головне — не взяти гранітну бруківку з дороги, бо ще й ніж зламаєте.Задня частина іншого ножа або товстої ложки — метод так собі, але на крайній випадок і він згодиться.Перевірка на гостроту — не ріж пальціЩоб зрозуміти, чи ви взагалі щось наточили, є простий тест: візьміть аркуш паперу й спробуйте розрізати його навис. Якщо ніж ковзає й легко ріже — ура, ви перемогли. Якщо рве — ще кілька рухів і буде добре. Не тестуйте на пальцях. Це не кіно.
А що робити з серрейторними ножамиОсь тут усе складніше. Якщо у вас ніж із зубчиками, типу для хліба, — краще не гратись із підручними засобами. Їх простіше не заточувати самостійно, а або купити новий, або здати на професійну заточку. Бо інакше зубчики стануть кривими.
Якщо ви часто ріжете томати, сир або фрукти — ніж тупиться швидше, ніж після різання м’яса. Можливо, це через кислоту, можливо, через волокна. Але факт: перевірено кілька разів. Тож краще мати свій “овочевий” ніж, який не шкода, і періодично його підточувати хоч би й об ту саму тарілку.
Гострий ніж — це не просто зручність, це ще й безпека. Бо парадокс: тупий ніж набагато частіше стає причиною порізів, ніж гострий. Лезо ковзає, рука злітає — і от вам катастрофа. Тож якщо точилки немає, а ніж треба — не нехтуйте бабусиними й дідусевими методами. І краще витратити 5 хвилин на заточку, ніж потім сидіти з пластиром.

Джерело: 5692.com.ua