Сонцестояння — особливе явище, яким здавна люди насолоджувалися. За рік Земля переживає дві такі події — взимку і влітку. ТСН.ua дізнавалося, коли буде найдовший день і найкоротша ніч в Україні 2023 року і які традиції пов'язані з літнім сонцестоянням існували ще у наших предків. Редакція розкаже коли літнє сонцестояння та які існують традиції цього дня.  В народі цей день часто називають найдовшим світловим періодом року, серединою або початком літа. Як би там не було, а літнє сонцестояння завжди відбувається приблизно в одну і ту саму дату, в залежності від зрушень календаря (20 або 21 червня). 2023 року найдовший день і найкоротша ніч року українцям слід очікувати в середу, 21 червня о 17:57 за київським часом. Саме в цей момент центр Сонця буде проходити через найпівнічнішу точку екліптики (точка літнього сонцестояння). Що відбувається в день літнього сонцестояння Літнім сонцестоянням називають момент, коли вісь планети Земля максимально нахилена до Сонця. Говорячи простими словами, літнє сонцестояння припадає на найдовший день та найкоротшу ніч року. В цю дату висота піднімання Сонця на небосхилі вважається найвищою. За визначенням, саме в цей день у Північній півкулі починається літо. Скільки триває найдовший день в Україні? 21 червня 2023 року сонце зійде о 03.46 ранку та зайде о 20.13 вечора. Тобто найдовший день триватиме 16 годин 27 хвилин. Що потрібно робити в день літнього сонцестояння День літнього сонцестояння вважався серед наших предків особливо містичним і таким, який відрізняється від інших сильною енергетикою. Навіть сьогодні езотерики стверджують, що в цю дату краще вставати на заході сонця, коли енергетика перебуває на найвищому рівні. Також в цей період можна загадувати бажання, які обов'язково збудуться. Щоб привернути прихильність Сонця, варто носити яскраві кольори (помаранчевий, червоний, жовтий). Навіть якщо в вашому гардеробі важко знайти одяг таких відтінків, завжди можна додати до образу золоті прикраси чи інші деталі. Це день позитивної енергетики, тому лаятися, кричати і підвищувати голос не варто. Літнє сонцестояння і традиції українців До введення григоріанського календаря на території сучасної України, наші предки святкували день літнього сонцестояння 7 липня, тобто в день Івана Купала. Здавна людям подобалися гуляння, збирання лікарських трав, стрибки через багаття, співи, танці та пошук таємничої квітки папороті. До речі саме вода мала сакральне значення для українців в день літнього сонцестояння в давнину. Зранку дівчата навіть збирали росу з трави, щоб вмитися нею. Вважалося, що так можна зберегти красу і молодість. Також обов'язково купалися у відкритих водоймах, а незаміжні дівчата ще й ворожили на судженого: плели вінки і пускали їх за водою. Наші предки суворо дотримувалися традицій, які споконвіку існували на території сучасної України: прокидалися на сході сонця, вітали зірку, випивали чай з медом. Цього дня було прийнято відмовлятися від їжі тваринного походження. А ще в день літнього сонцестояння звертали увагу на природні явища, які вказували на погодні умови в майбутньому: велика кількість роси вранці — чекайте на великий урожай; хмари, дощі та грози — урожай не вдасться; на небі багато зірок — восени буде багато грибів. Вірили, якщо прокинутися в день літнього сонцестояння до світанку, то можна весь рік бути здоровим. Існувала й цікаве повір'я, пов'язане з водою: якщо хлопець випадково облив дівчину — незабаром на них чекає весілля. Джерело: 056.ua

На Дніпропетровщину прибудуть 15 водовозів з Кіровоградської, Тернопільської, Волинської, Вінницької, Чернівецької та Хмельницької областей. Вони – для зневодненої через обміління Каховського водосховища Нікопольщини.

Війська рф ге припиняють терор проти мирного населення Дніпропетровщини. Наразі стало відомо, що в регіоні зросла загиблих після ракетного удару. Вже 13. Про це повідомляє редакція 056. Голова Дніпропетровської військової адміністрації Сергій Лисак повідомив, що кількість жертв ракетного удару по Кривому Рогу зросла.  В лікарні помер 38-річний чоловік. У нього були обпечені 80% тіла. Лікарі зробили все, що можливо. Втім травми були несумісні з життям.  "Мої глибокі співчуття рідним. русню НЕ ПРОБАЧИМО", – підсумував Сергій Лисак. Джерело: 056.ua

Раніше офіційного свята татусів в Україні не існувало, хоча неформально батьків часом вітали в третю неділю червня, а інколи в третю неділю вересня. Так було до 2019 року, коли президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким було започатковано офіційне святкування Дня батька. Припадає воно щороку тепер на третю неділю червня. Редакція розкаже, якого числа вітати татусів і як виникло це свято.  У 2023 році День батька в Україні святкуватимуть 18 червня. Неофіційне свято, яке припадало на третю неділю вересня, також залишилося. Називають його Всенародним днем батька. Його було запропоновано низкою різних організацій. Тому діти завжди можуть привітати татуся двічі на рік. Історія виникнення свята Свято татусів створили ще 1909 року за ініціативою Сонори Додд із міста Спокана, штат Вашингтон, США. Вона згадала свого батька Вільяма під час святкування Дня матері, який на той час уже був офіційним святом у Сполучених Штатах. Вільям виховав самотужки шістьох дітей після смерті своєї дружини. Сонора завжди відчувала особливу шану і подяку до свого батька, тому звернулася з проханням до міської ради, щоб їй дозволили заснувати нове свято — День батька. Ідею одразу схвалили і встановили дату — 5 червня, на честь дня народження Вільяма, батька Сонори. Проте підготовка до святкування трохи затягнулася, тому офіційно подія відбулася лише 19 червня 1910 року. Згодом й інші штати підключилися до ідеї святкування Дня батька. А від 1966 року це свято стало офіційним у США. До 2012 року вже понад 28 країн світу вшановували татусів саме у третю неділю червня. В деяких країнах також існує День батька, але припадає він на інші дати. Наприклад, у Південній Кореї це спільне свято для матері і батька 8 травня, в Польщі святкують 23 червня, а в Португалії, Іспанії і Італії — 19 березня. Який подарунок можна зробити на День батька На День батька, як і на День матері, заведено дарувати подарунки. Варіантів існує багато: від невеликих сюрпризів до речей, які зроблені своїми руками. Ось кілька ідей, що можна подарувати татусеві на День батька: Універсальні подарунки: книжка (улюблений автор, жанр чи ексклюзивне видання літературного твору, який подобається); чохол для окулярів; стильна валіза або дорожня сумка; іменна фляга чи колекційний елітний алкоголь; настінний годинник із цікавим дизайном; електронна книжка; набір дорогих ручок; сумка для ноутбука; краватка, гаманець; підписка на TV. Для батька, який полюбляє рибалити: вудка чи органайзер для снастей; термосумка чи термокружка; надувний човен; дощовик, термобілизна, гумові чоботи; дорожній набір для рибалки. Для спортивного тата: рюкзак чи спортивна сумка; бездротові навушники; сертифікат до тренажерної зали; настільний теніс; гантелі чи інші спортивні товари. Для справжніх автомобілістів: відеореєстратор; навігатор; тримач для смартфона; автохолодильник; зволожувач повітря для салону авто. Для батька-військового: спальний мішок; термобілизна; сезонні берці; тактичні ліхтарики або рація; прилад нічного бачення. Подарунок на День батька може бути створений і своїми руками. Наприклад, можна влаштувати вечір спогадів, оформити родове дерево, створити пам'ятний колаж із фотографій чи фотокнижку, спекти улюблений торт або інший десерт. Джерело: 056.ua

Мобілізація в Україні відбувається відповідно до Закону України «Про загальну мобілізацію» та інших нормативних актів Міністерства оборони та Генерального штабу Україну. Відповідно до указу Президента України від 1 травня 2023 року, загальну мобілізацію подовжено на 3 місяці, до 18 серпня 2023 року. Мобілізації підлягають військовозобов’язані громадяни віком від 18 до 60 років, які не мають права на відстрочення. Редакція розкаже, яких фахівців не вистачає в армії, на кого є запит. Під час мобілізації військовозобов’язаних направляють до визначених військових навчальних центрів та закладів. Надалі представники цих установ вже на місці проводять аналіз та вивчення морально-ділових якостей призовників з метою визначення їх подальшої профільної підготовки та розподілу за військово-обліковими спеціальностями. Від цього залежить їх подальше місце служби. Жоден військовозобов’язаний не може бути призваний до військової частини в зоні бойових дій, без спеціальної підготовки. Якої кваліфікації громадян найбільше потребують в армії цього літа Як розповів начальник Харківського обласного ТЦК полковник Володимир Арап, на сьогодні великий запит на громадян, які на високому рівні володіють англійською, німецькою та французькою мовами. Для того, щоб швидко та якісно опанувати різні види озброєння, які Україні отримала від міжнародних партнерів, багато військових проходять навчання в інших державах чи займаються з іноземними інструкторами на території України. Тому для співпраці із закордонними інструкторами, які допомагають нашим військовослужбовцям опановувати новітні види озброєння потрібні фахівці, які на високому рівні розмовляють англійською, німецькою, французькою мовами.  Отже, на призовників, які володіють іноземними мовами, є великий запит в територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки. Джерело: 056.ua

Із квітня Мобільні Медичні Команди “Діємо для здоров’я” відновили свою роботу у Дніпропетровській області. Станом на червень 2023 року команди надали допомогу для понад 8 тисяч людей у чотирьох регіонах України. Зокрема на Дніпропетровщині, де доступ до медичних послуг, особливо у віддалених селах, є обмеженим, допомогу отримали 1600 осіб. Щодня члени команд працюють в одному з населених пунктів: проводять огляди та діагностичні процедури, призначають лікування, безоплатно надають необхідні ліки та за потреби перенаправляють пацієнтів до вузьких спеціалістів. Сімейний лікар і медсестра проводять первинний огляд. Психолог за необхідності пропонує допомогу, надає рекомендації та завдання, які людина може виконувати самостійно після візиту. Зокрема, медики їздять до мешканців прифронтових громад Дніпропетровщини. Люди, які там проживають, часто чують і бачать вибухи, тому жаліються на безсоння, а також страждають від низки неінфекційних захворювань. «Найчастіше зустрічаються серцево-судинні захворювання, гіпертонічна хвороба, цукровий діабет 2 типу, захворювання опорно-рухового апарату (артрити, артрози, остеохондрози). Багато захворювань щитоподібної залози. Приходять люди, у яких є психологічні проблеми. Усі вони потребують хоча б обстеження та початкового курсу лікування, щоб далі їх можна було перенаправити до вузьких спеціалістів», — розповідає сімейна лікарка Світлана Степурко. Мобільна медична команда на Дніпропетровщині працює лише другий місяць, але вже бачить позитивні результати своєї роботи: після перших візитів лікарі отримують запити від громад на повторні візити; спостерігають позитивну динаміку стану здоров’я пацієнтів, які приходять на огляд вдруге та до цього лікувалися за призначенням лікаря. «Оскільки села дуже віддаленні від райцентру, людям проблематично приїхати в лікарню. Наша команда на місці робить кардіограму, перевіряє рівень глюкози в крові, холестерин тощо. Лікар одразу оцінює стан пацієнта, видає безоплатні ліки (у деяких селах немає аптек), і людина одразу розпочинає лікування. Після допомоги пацієнт виходить від нас заспокоєний, проінформований, підбадьорений і дуже вдячний. Це нас надихає», — ділиться психологиня Катерина Бойцова.  Найчастіше за допомогою звертаються люди передпенсійного чи пенсійного віку. Траплялися випадки, коли своєчасна допомога медиків рятувала пацієнтам життя, згадує сімейна лікарка Світлана Степурко. «Під час першого виїзду оглядали чоловіка, який мав високий тиск і сильний головний біль. Ми надали йому невідкладну медичну допомогу та направили до лікарні. Як виявилося, у нього був інсульт. Коли ми приїхали вдруге, то дізналися, що чоловік перебуває в лікарні вже не в критичному, а в нормальному стані. Тобто ми вчасно зорієнтувалися та фактично врятували людині життя», — підсумовує Світлана. Психологиня Катерина Бойцова наголошує, що окрім допомоги з вирішенням нагальних проблем зі здоров’ям, велику увагу в роботі мобільних медичних команд приділяють просвітницькій роботі щодо здорового способу життя та профілактиці хвороб. «Оскільки мета проєкту – скорочення поширеності факторів ризику неінфекційних захворювань (НІЗ), медичні працівники як ніхто розуміють важливість профілактики НІЗ серед населення. Адже саме неінфекційні захворювання є основною причиною передчасної смертності та захворюваності в Україні. І профілактика – це фундаментальна річ», — зауважує Катерина. Мобільні медичні команди створені в межах україно-швейцарського проєкту «Діємо для здоров’я» за фінансової підтримки Швейцарії та мають на меті покращити доступ людей до медичних послуг та лікування неінфекційних захворювань. Упродовж червня–вересня 2022 року мобільні медичні команди україно-швейцарського проєкту "Діємо для здоров'я" надали медичну допомогу, забезпечили необхідними ліками проти хронічних захворювань та психологічно підтримали понад шість тисяч мешканців та внутрішньопереміщених осіб Дніпропетровської, Львівської, Полтавської, Рівненської областей. Джерело: 056.ua

Війська рф протягом останнього часу посилила обстріли ракетами та безпілотниками Дніпропетровської та Одеської областей. Окупанти вважають, що у цих регіонах зосереджені ресурси українських Збройних сил. Про це в ефірі телемарафону розповіла керівниця Об'єднаного координаційного прес-центру Сил оборони Півдня України Наталя Гуменюк, передає редакція 056.  Наталья Гуменюк наголошує, що, "за класикою розуміння розгортання бойових дій", росіяни роблять болючі удари як раз у тил. "Якщо подивитися на лінію фронту, потерпаючи на Запорізькому напрямку, ворог усвідомлює: цілком очевидно, що Дніпропетровщина є таким напрямком, де можуть розташовуватись додаткові сили та резерви для атаки у зоні бойового зіткнення. Якщо подивитись на Херсонщину, очікуючи просування наших сил на цьому напрямку, ворог усвідомлює, що найвірогідніше Миколаївщина та Одещина є ресурсними регіонами, які можуть оживити сили на цьому напрямку", – пояснила вона. За словами Гуменюк ситуація загострюється ще й тому, що окупантам лячно, адже вони відчувають тиск Сил оборони на себе. Зокрема вона поясню, що війська рф шукають способи послабити сили оборони на тих напрямках, де ще вважає можливим. Раніше в ЗСУ повідомляли, що російська окупаційна армія вишукує логістику, яка допомагає фронту. Втім, водночас росіяни влучають саме в цивільну інфраструктуру.  Джерело: 056.ua

На Дніпропетровщині та ще у двох областях України відкрили лікарні, де прийматимуть пацієнтів з гострими кишковими та іншими інфекційними хворобами.  Про це повідомляє редакція з посиланням на пресслужбу МОЗ. Інфекційні хаби діятимуть у Дніпропетровській, Херсонській та Миколаївській областях. За словами фахівців, самі ці три регіони найбільше постраждали від підриву Каховської ГЕС. Такі лікарні прийматимуть пацієнтів з інфекційними хворобами. Вони оснащені спеціальними місцями для хворих, необхідними препаратами, у тому числі наборами із тестами на виявлення та препарати лікування холери. «Кожен пацієнт з важким перебігом гострої кишкової інфекції або розладом шлунково-кишкового тракту додатково обстежується на виявлення збудника холери. Наразі лікарні на Херсонщині, Миколаївщині та Дніпропетровщині готові приймати пацієнтів з інфекційними захворюваннями. Вони функціонуватимуть як інфекційні хаби та забезпечені необхідними препаратами і засобами для швидкої діагностики гострих інфекційних хвороб. Наразі в Україні не зареєстровано випадків або підозр на холеру», — зазначив заступник міністра, головний державний санітарний лікар Ігор Кузін. Наразі епідеміологічна ситуація під повним контролем медиків. У регіонах моніторять ситуацію із холерою та іншими інфекціями, перевіряють якість річкової та морської води. Джерело: 056.ua

Поки одні руйнують та нищать, інші – відновлюють та бережуть. Роками росіяни намагалися стерти українську історію, її культуру і неповторні традиції, та продовжують робити це зараз. Але ми вистоїмо. Нам є чим пишатися. Кожен куточок нашої країни унікальний. Кожен регіон – окремий Всесвіт, знання про який передаються від покоління до покоління та ретельно оберігаються. Підтвердження цьому можна знайти у Національному списку об’єктів нематеріальної спадщини України – офіційно задокументованих їх вже майже 70. Все це – традиції, звичаї, свята, обряди, знання, навички та світогляд українського народу. Розглянемо найцікавіші. Київщина Київський регіон – місце славнозвісних бортників, адже саме тут у часи існування Київської Русі набула популярності неповторна традиція – особлива форма бджільництва, в якій бджоли селились у дуплах дерев – бортях. Лісове бджільництво вважається одним із найдавніших промислів, а бортництво – його гуманна альтернатива. Воно з'явилося, коли люди зрозуміли: первісний спосіб збирати мед, розорюючи гнізда та вбиваючи бджіл, є жорстоким та шкодить природі. Знання про бортництво накопичувалися протягом тривалих спостережень за бджолами та передавалися з покоління в покоління. Бортники навчились створювати штучні помешкання для бджіл, підіймати та встановлювати колоди на дерево. На початку березня й до травня бортники йшли в ліс і чистили вулики та борті від померлих за зиму бджіл, павутиння та сміття. Потім, для приваблення нового бджолиного рою, який мав прилетіти і заселити вулик, вони обробляли борті зсередини спеціальним розчином, що виготовлявся на основі меду та стільників. Восени бортники добували мед і віск, а для того, щоб бджоли перезимували, лишали приблизно третину меду у вулику. За даними етнографів, у багатьох селах Київського Полісся аж до Чорнобильської катастрофи борті і колоди залишались основним типом вуликів. В Україні донині бортникують понад 100 родин. Вони і досі використовують старі бортні дерева, які передавалися у спадок, практикують старовинні способи підйому на дерево, виготовляють вулики-колоди традиційними інструментами, роблять свічки. Львівщина Українське народне декоративне мистецтво має унікальний приклад – Яворівську забавку.  Історія яворівського мистецтва має глибокі корені, що сягають давніх часів. Архівні матеріали свідчать про наявність деревообробних цехів та розвиток художнього виробництва, проведення ярмарків у Яворові, що на Львівщині, ще з XV століття. Дослідники пов'язують забавкарство з XVII століттям, коли перші забавки виготовлялися в столярних цехах та домашніх майстернях, а виробники пристосовувалися до потреб ринку та створювали іграшки різних видів. Справжній розквіт цієї справи почався після заснуванням фахової Забавкарської школи у листопаді 1896 року. У 1905 році Забавкарська школа перебралась у нове приміщення, розширила спеціалізацію і отримала назву Державної школи деревного промислу. Для збуту яворівських забавок у 1930 році навіть створили спеціальну кооперативну гуртівню. Для створення іграшки використовували натуральну деревину. В давнину застосовували лише осику, адже її було досить багато. Вона м’яка і світла, тому з неї легко створювати елементи для забавки. Сьогодні використовують також деревину інших порід, у тому числі вербу і липу. Яворівська іграшка має свій унікальний стиль розпису, основу якого утворюють традиційні орнаментальні мотиви: листочки, квіти, кружельця, пелюстки тощо. Головні кольори – зелений, червоний, жовтий, білий, коричневий та чорний. Форми забавок також були дуже різноманітними. Майстри виробляли їх у вигляді людей, тварин, звукових іграшок та моделей музичних інструментів, меблів, знарядь праці, господарського інвентаря, транспортних засобів та зброї. Крім того, серед яворських забавок нерідко зустрічалися іграшки, форми яких не мають аналогів у природі та предметному світі. Дніпропетровська область Дніпропетровщина принесла українській нематеріальній спадщині Петриківський розпис. Назва діяльності пішла від Петриківки – села, де зародилося це особливе мистецтво декоративного оздоблення хат та інших предметів побуту. Вважається, що петриківський розпис має походження від стародавнього звичаю розмальовувати стіни селянських хат. В різні періоди цей звичай був поширений в багатьох частинах України, при цьому кожний регіон мав свої унікальні особливості. Зазвичай зовнішні стіни хат перекривалися розписом кожної весни або двічі на рік. Крім стін, розписом прикрашали побутові предмети з дерева та інших матеріалів, особливо весільні скрині. Пізніше з'явилися так звані "мальовки" – розписи на папері, які майстри могли підготувати заздалегідь і прикрасити внутрішні стіни хат. Однією з головних характеристик цього розпису є його унікальний рослинний орнамент, зокрема квітковий. Він базується на вивченні природних форм місцевої флори та створенні фантастичних квітів – "лучка" та "кучерявки", а також листя, бутонів та "папороті". У розписі поширені мотиви квітів із садів та луків, а також ягід калини, полуниці та винограду. Ще одна цікава особливість: усі майстри петриківського розпису виконують свої роботи без попереднього наміченого контуру. У петриківському розписі традиційно використовувалися власноруч добувані фарби з рослинних матеріалів, таких як трави, листя, ягоди і квіти, які варили за спеціальною технологією. Наприклад, червоний колір отримували з вишневого соку, зелений – з пирію і листя пасльону, синій – з квітів проліска. Різні відтінки жовтого створювалися за допомогою пелюсток соняшника, лушпиння цибулі та кори яблуневих паростків. Фарби розводили на яєчному жовтку та молоці, а закріплювалися вишневим клеєм або буряковим цукром. Згодом були розроблені фабричні барвники, і тільки після війни стали використовувати гуаш та акварель. Щодо інструментів для розпису, вони також мали природне походження. Використовувалися палички з паростків дерев, стебла болотних трав, зокрема оситняги і рогози, а також саморобні пензлики з котячої шерсті. Майстри також використовували власні пальці як інструмент для створення різноманітних квіткових візерунків та композицій. Запоріжжя Запорізький край відзначений у списку об'єктів нематеріальної спадщини не дуже українським, проте не менш цінним  об'єктом. Мова йде про традицію приготування ет аяклак – національної страви мелітопольських караїмів. Вочевидь, в українців і караїмів багато спільного. І це не тільки земля. До Мелітополя перші караїми приїхали в середині ХІХ століття. Їх вигнала з півострова Кримська війна. І караїмська національна свідомість після розпаду Радянського Союзу відроджувалася паралельно з українською. На сьогодні караїмські пиріжки з м’ясом є найбільш відомою стравою і кулінарною візитівкою караїмів Мелітополя та інших караїмських громад України, Польщі і Литви. Караїмська кухня відрізняється своєрідним поєднанням різноманітних видів баранини з тістом, що надає їй особливий смак. Один з найвідоміших страв – караїмські пиріжки, які готувалися з використанням листкового тіста та начинки з силої рубленої баранини. Залежно від матеріального стану, різні верстви населення додавали до начинки пиріжків або м'ясо, або картоплю, щоб зробити їх більш ситними. Для приготування тіста використовувався спеціальний курдючний жир, який надавав пиріжкам характерного смаку. Караїмські пиріжки завжди мали вигнуті краї у формі півмісяця, а на їх поверхні робили два невеликих отвори, що дозволяли бульйону проникнути всередину. Пиріжки готували на вогнищі, використовуючи спеціальний тандур, який накривали казаном та присипали вугіллям. Згодом їх стали пекти на деревному вугіллі на спеціальному мангалі. Сьогодні для цього використовують електричні та газові духові шафи. Одещина Культура традиційного вівчарства Бессарабії та знання, пов'язані з ним – так звучить один з об'єктів нематеріальної спадщини України родом з Одеської області. Протягом сотень років отари овець є невід'ємною частиною життя мешканців безмежних степів Бессарабії. Овеча бринза, смачна баранина, витончені вовняні ковдри та ткані килими є символами цього краю, а традиції їхнього виготовлення передаються з вуст в уста довгі роки. Вівчарство є великою частиною культури багатонаціональної Одещини. Воно широко практикується як в сім'ях, так і на великих фермерських господарствах. Серед них виділяється один із найбільших в Європі вівцекомплексів під назвою "Фрумушика – Нова", що розташований у 160 км від Одеси. Цікавий факт: у 2017 році там встановили пам'ятник вівчарю – він став найбільшою у своєму роді статуєю у світі. Не дивно, що одним з улюблених видів м’яса жителів Одещини є баранина. З нею готують безліч цікавих страв. Крім того, цінується у регіоні й овеча вовна. Наприклад, у селі Котловина Ізмаїльського району зберігається унікальна традиція ручного виготовлення вовняних ковдр і матраців. Місцеві ремісники вміло використовують овечу пряжу для в'язання одягу: светрів, шкарпеток та поясів. У минулому це ремесло розвинулося в окрему промисловість – виробництво ткацьких килимів. Крім того, зі шкур овець, відомих як смушки, виготовляються кожухи, дублянки, жилети та шапки, які місцеві мешканці носять як у повсякденному житті, так і на святкових подіях в холодну пору року. Одяг з овечої вовни став невід'ємною частиною вбрання вівчарів та підкреслює їхній унікальний стиль та традиції. Харківська область Харківщина може пишатися своєю унікальною традицією – коцарством. Таку назву має неповторне мистецтво створення вертикальних вовняних килимів-коців, що виробляються на спеціальних верстатах. У цих килимах кожен ряд ворсових вузлів поєднується з кількома рядами "піткання" – поперечними рядками, що разом з основою створюють полотняний перетин та гладке ткання. Саме присутність широкої смуги гладкої тканини між ворсовими рядами та використання довгого ворсу роблять коці особливими серед махрових килимів. Майстерність коцарів полягає в точному розрахунку довжини і товщини ворсової нитки, щоб уникнути непотрібних виступів у готовому виробі. Ворс повинен створювати однорідну, щільну текстуру та точно передавати задуманий малюнок. Характерні риси харківських коців включають ворс довжиною від 4 до 15 см і прості геометричні малюнки. Склад килима включає центральну частину і декілька рядів кайми, що оточують його. Коцарство як ремесло прийшло на територію сучасної України з майстрами, які оселилися за валом Харківського городища на території приміської Залопанської слободи ще у XVII ст. Вже на початку XVIIІ століття воно набуло ознак промислу, а зараз знання коцарства дійшли до нас тільки завдяки окремим вправним рукам майстринь, які вже не використовують його для заробітку на життя, а ткають лише для задоволення своїх родинних потреб. І, звісно, аби передати це унікальне мистецтво своїм нащадкам. Культура приготування українського борщу Одним з найвідоміших та головних об'єктів нематеріальної спадщини українців є культура приготування борщу. Борщ присутній абсолютно у кожній українській родині, проте від регіону до регіону рецептура його приготування дещо відрізняється (або відрізнялася у різні періоди історії): Вінниччина: додають законсервовану заправку з цибулею, болгарським перцем, томатами. Волинь: додають кров щойно заколеного кабана (колір: насичено-бордовий (майже чорний)). Дніпропетровщина: бульйон роблять на підсмаженому м’ясі; додають чорнослив. Донеччина: додають консервовані (малосолені) помідори для кислішого смаку. Житомирщина: додають засушені фрукти (яблука, груші)  Закарпаття: додають пікницю (домашня ковбаса на свинині та яловичині), корінь селери, Ерос Пішту (перемелений перець чилі з сіллю) (колір: золотисто-багряний). Запоріжжя: бульйон роблять зі свинних реберець; до заправки додають цукор для карамелізування овочів. Івано-Франківщина: додають гуслянку (збита сметана), буженину. Київ: буряк подрібнюють на терці, аби він надав більше соку й кольору; додають часник. Київська область: додають дієтичне м’ясо (індичку, кролика, курку). Кіровоградщина: основу для борщу роблять з томатів; додають копчену грушу (колір: рубіново-червоний) Луганщина: при варінні борщу додають сушені яблука (колір: блідо-рожевий зі світло-коричневим відтінком). Львівщина: додають нечищений буряк для насиченішого кольору та смаку. Миколаївщина: бульйон роблять з білого буряку; додають чорноморські бички. Одещина: додають червоний та білий буряк; бульйон роблять курячий зі шкварками з курячої шкіри. Полтавщина: додають галушки та кріп. Рівненщина: засмажку роблять на салі, додають багато кропу. Севастополь: засмажку роблять, додаючи цукор та невелику кількість оцту. Сумщина: додають свіжі яблука для солодкого/кислого присмаку (колір: світло-червоний (майже рожевий)). Тернопільщина: додають буряковий квас для насиченого кольору та гриби. Харківщина: до засмажки додають томатну пасту, натираючи багато часнику. Херсонщина: засмажку роблять на тертих томатах, додаючи цукор (колір: насичено-помаранчевий). Хмельниччина: додають багато квасолі, підсмажене сало. Черкащина: засмажку роблять на смальці та томатах, додаючи лимонну кислоту. Чернівецька область: бульйон варять на гусячому м’ясі, додають чорнослив. Чернігівщина: додають домашню томатну пасту, чорний перець (горошок). На прикладі головної національної страви можна зрозуміти, які ми різні. Але є те, що нас об'єднує. Джерело: 056.ua

Уночі, в період з 00.20 по 04.30 15 червня 2023 року, російські окупанти завдали ракетного удару по Україні крилатими ракетами повітряного базування Х-101/Х-555, а також ударними дронами типу «Shahed». Цієї ночі ворог знову атакував Кривий Ріг ракетами.  Про це повідомляє редакція 056.  Голова Дніпропетровської військової адміністрації Сергій Лисак розповів, що війська рф поцілили по двох промислових підприємствах.  Поранення отримав 38-річний чоловік. Він госпіталізований у стані середньої тяжкості. В пресслужбі ГУНП у Дніпропетровській області повідомили, що зараз поліція документує наслідки атаки. Вибухи у місті пролунали близько 4-ї години ранку. На місця ракетної атаки одразу прибула слідчо-оперативна група поліції, вибухотехніки та інші профільні служби. Внаслідок обстрілу є суттєві руйнування виробничих споруд, побиті газопроводи. Рятувальники приборкали пожежі, які виникли внаслідок атаки. Знищено шиномонтаж та автобус, уламками ракети пошкоджений автомобіль. Внаслідок обстрілу поранення отримав чоловік – його доставили до лікарні. Нині триває обстеження території, збір речових доказів та документування воєнного злочину росії. Джерело: 056.ua